ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГОТОВНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК ДО МАТЕРИНСТВА У ВОЄННИХ РЕАЛІЯХ
Війна стала випробуванням для кожного – чоловіки зі зброєю в руках захищають нашу землю від ворога, а жінки – захищають дітей від ракетної небезпеки, ховаючись з ними в укриттях, продовжують працювати, волонтерити, організовувати збори на допомогу ЗСУ, а хтось з них вимушений був виїхати в евакуаційних потягах закордон, адаптуючись до нових реалій життя. Сьогодні гендерна роль української жінки не обмежуються лише материнством, жінки мають і знаходять можливості самостійно обирати свій шлях у житті та розкривати природній потенціал у різних сферах діяльності. Жінкиматері сьогодні провадять активну громадську та суспільно-політичну діяльність. Жінка в Україні займається волонтерством в тилу, служить у Збройних Силах України, успішно реалізується в політиці та управлінській роботі, у правничій, просвітницькій, освітянській діяльності, творчості тощо. Сьогодні набуває особливого значення формування сприятливого соціально-психологічного клімату для створення сім’ї та формування майбутнього материнства. Війна розділила сім’ї, що змусило деякі сімейні пари відкласти плани щодо народження дітей. Тягар війни не додає жінці емоційної задоволеності, а невизначеність у завтрашньому дні, порушення режиму дня, сну та відпочинку виснажують, підсилюють почуття тривоги, обмежують коло спілкування. В таких умовах лише морально-вольові якості та життєва необхідність відточують життєвий стрижень і діти, як не дивно, стають стимулом до життя, спонукають активно проявлятись та взаємодіяти з оточенням, знаходити нові сенси у теперішньому та майбутньому. З появою нових суспільних ризиків психологічні проблеми материнства та проблеми психологічної готовності до материнства тільки загострюються. Страх втратити джерело доходу, роботу або недостатність матеріальних ресурсів для виховання дитини можуть викликати стрес і збільшити психологічний тиск на жінку. Зважаючи на це, потребують додаткового аналізування, дослідження та підтримки з боку держави актуальні питання гендерної соціалізації та ідентичності українських жінок, регуляції демографічної політики й активної популяризації українських сімейних цінностей, материнства, відновлення традицій багатодітності української сім’ї, яка щодня зазнає геноциду у воєнних реаліях.
Гендерна соціалізація впливає не тільки на формування гендерної ідентичності кожної особистості, а й визначає, які ролі, поведінка, очікування та норми суспільства вважаються прийнятними для чоловіків і жінок. Руйнівні воєнні події в Україні стрімко ламають стереотипні уявлення про гендер, засвоєні в процесі соціалізації. Природнє бажання стати матір’ю витісняє інша надважлива цінність – захист і збереження життя: власного, партнера, сім’ї, родини, а також всього набутого в процесі життєдіяльності. Бути матір’ю та мати бажання стати нею у воєнних умовах – це непростий виклик. Традиційний український побут, Берегинею якого завжди була і є українська жінка, під час війни перетворився у воєнний тил з усіма його особливостями та складнощами. Боронити не лише власне життя, а й життя громадян українська жінка виявились готовою навіть із зброєю в руках на рівні чоловіків, чия гендерна роль в цьому полягає від народження. Сучасна українська жінка у теперішніх реаліях як ніколи зважено ставиться до реалізації ролі матері. Попри сильні багатовікові українські традиції, що відображаються у способі виховання дітей, культурних звичаях та сімейних цінностях, соціально-побутові чинники, спричинені війною, відіграють чи не основний вплив на формування усвідомленого материнського ставлення, не зважаючи на те, що материнська прихильність підпорядковується, як відомо, вродженим механізмам. Помiтне прагнення жінок реалізуватись у суспільстві та досягти високого соціального статусу, кар’єрного зростання, добробуту, поліпшити матеріальне становище перешкоджають прагненню стати матір’ю та зосередитись на материнстві. Всі психологічні чинники, що впливають на формування материнського почуття: ціннісно-мотиваційні, інформаційнопізнавальні, афективно-регулятивні, комунікативні, емпатійні зазнали трансформації під впливом щоденних загроз, повітряних тривог, трагічних звісток з фронту про втрати і руйнування. Поряд із щоденними ризиками втратити життя та дах над головою рівень мотивації до народження та виховання дитини, на жаль, знижується пропорційно щодо тривалості війни, а цінність самого життя набула особливого, майже сакрального значення.
Традиційна гендерна роль української жінки полягає у вихованні та догляді за дітьми, а також у створенні та підтримці сімейного добробуту. Сімейні цінності залишаються важливим аспектом українського суспільства. Багато жінок, попри об’єктивні труднощі, прагнуть створити стабільну сім’ю та забезпечити їй гармонійний розвиток. Проте, залученість жінки до процесу виховання дитини різко зросла та змінила стереотипну адекватність моделі батьківства. Чоловіча половина українського суспільства тепер у великій мірі задіяна в активних воєнних діях на фронті, тому українська жінка сьогодні фактично позбавлена підтримки з боку партнера у вихованні дитини, догляді за дитиною, у побутових справах та психологічній підтримці, що значно полегшило б досвід материнства. Актуальною гендерною роллю української жінки стала її ресурсність, тобто здатність розвивати та застосовувати внутрішні особистісні якості для вирішення життєвих ситуацій і викликів. Жінки часто виступають як основні носії соціальної підтримки у сім'ї та спільноті. Сьогодні, як і завжди в скрутні часи, жінка, передусім, – це емоційна підтримка для сім’ї та друзів. Тож заходи із відновлення та зміцнення власного внутрішнього особистісного ресурсу – фізичного, емоційного, соціального, інтелектуального тощо стали дуже затребуваними. Вони полягають у відпрацюванні актуальних особистісних запитів, усвідомленні нереалізованих жіночих потреб, визначенні самоцінності, знятті внутрішніх блоків, тривог і страхів. Не зважаючи на багато обмежень, спричинених війною, набули великої популярності, наприклад, різноманітні тренінгові програми, групи соціальної підтримки, психологічне консультування для жінок з різними потребами в т. ч. для формування усвідомленого батьківства як умови повноцінного розвитку дитини та підвищення виховного потенціалу громади. Вони стали терміновим та ефективним способом психосоціальної підтримки, особливо внутрішньо переміщеним жінкам, а також жінкам, які пережили сексуальне насильство, втрати та інші несприятливі впливи.
Отже, сучасне українське суспільство у період війни не може повністю гарантувати громадянам комфортне середовище для повноцінного розвитку та навчання молодого покоління, становлення інституту сім’ї та збільшення народжуваності. Відповідно до тенденцій в українському суспільстві звична гендерна роль української жінки зазнає змін. Саме у найважчі для України часи величезної значимості набуває збереження феномену материнства – почесної місії кожної жінки як головної рушійної сили продовження роду, створення та зміцнення сім’ї, укріплення соціальних, національних та культурних традицій нашого народу. Усвідомлена гендерна материнська роль, психологічна готовність до материнства, формування материнської прихильності стають надважливими викликами сьогодення. І у критичних непередбачуваних умовах воєнного життя, і в суперечливий повоєнний період лише усвідомлене материнство надаватиме жінці психічні, фізичні та духовні сили дивитись у майбутнє, жити і планувати сімейні стосунки, створювати родинне коло, підтримувати життєстверджуючу атмосферу в собі та навколо себе, знаходити шляхи й забезпечувати умови для належного догляду, виховання й розвитку дитини, надавати їй внутрішнє почуття захищеності та впевненості.